Бліц-інтерв’ю журналу “Українська культура”

У журналі “Українська культура” (№9-10) опубліковано бліц-інтерв’ю з Олександром Михедом. Запитання ставив Антон Філатов.

Обкладинка журналу

Обкладинка журналу

Олександр Михед: “Класики вже давно мовчать”

– Чи вибудовується сьогодні діалог між сучасним і класичним українським образотворчим мистецтвом? Чи тісно сучасні вітчизняні митці взаємодіють з класичним мистецтвом? 

На щастя, гетерогенність українського культурного поля не дає можливості однозначної відповіді хоча б на одне з поставлених в анкеті запитань. І перше з них, до слова, потребує уточнення, оскільки важко говорити про діалог з класикою, бо класики вже давно мовчать. Йдеться радше про поодиноке або ж систематичне звернення до зразків класичного мистецтва і їхнє переосмислення/міксування/заперечення певними митцями.

Якщо ж спробувати узагальнити не на рівні окремих митців, а радше виокремити певну магістраль взаємодії цілих поколінь українського мистецтва з якоюсь історико-мистецькою епохою, то, звісно, це буде доба бароко у всьому пишному різноманітті химерних перверзій. Минулорічна виставка «Міф “Українське бароко”» (Національний художній музей України, куратори – Галина Скляренко, Оксана Баршинова) переконливо візуалізувала стихію послідовних звернень до класичної спадщини, що продовжує кшталтувати українську національну свідомість і формувати світобачення. Важливо, що куратори включили до виставки роботи митців і старшого покоління (Анатоля Степаненка, Миколи Маценка, Олега Тістола, Олександра Ройтбурда, Арсена Савадова), і молодшого покоління (Артема Волокітіна, Жанни Кадирової, Романа Мініна, Степана Рябченка), протягнувши цю лінію впливу до сьогодення. Іншою лінією, до якої часто апелюють деякі митці, є спадок радянського авангарду, що також має чималу кількість прикладів, які однак ще не були концептуально узагальнені у масштабному виставковому проекті.

Як національна українська культура віддзеркалюється в творах сучасних митців України?

 З вашого дозволу, об’єднаю друге і третє запитання. «Національна українська культура» та її сучасні мас-культові кульбіти є також цілком легітимним предметом дискурсу сучасних українських митців. Скажімо, спрямування жлоб-арту цілком успішно розробляє жилу саме «суч-укр-нац» культури, стабільно «лупаючи сю скалу». З іншого боку, узагальнюючи на рівні лише кількох згадок і відкидаючи, на жаль, деталі, на тематичному рівні так само присутнє і серйозне дослідження українського соціуму у творчості молодшого покоління (група Р.Е.П., Микола Рідний, Тарас Камєнной), і робота з міфологією (Сергій Радкевич, Ярослав Солоп, Степан Рябченко). При виразному різноманітті тем ще важливіше зауважити і велику кількість технік, які використовують сучасні українські митці для трансляції своїх смислів та реалізації рефлексій.