Олександр Михед: про амнезію, понти та перспективи

Інтерв’ю журналу “Афіша Одеси”. Текст Дарья Дяденко.

Журнал "Афіша Одеси"

Журнал “Афіша Одеси”

«Українська правда» зарахувала його до списку «Молодих письменників, з якими варто познайомитись», а мультимедійний проект «АмнезіЯ project: відкрита платформа» на основі одноіменної книги у 2014 році увійшов у сімку найкращих проектів світу, за версією берлінського фестивалю SOUNDOUT!

Молодий український письменник, культуролог, літературознавець, куратор мистецьких проектів 26-річний Олександр Михед завітав до Одеси у липні з презентацією своїх перших книг «АмнезіЯ» та «Понтиїзм» за участі акторів театру «Дах».

Сфера ваших професійних інтересів досить широка, але ким ви себе особисто вважаєте?

— Є, в першу чергу, мій попередній досвід, сфери, в яких я працював і продовжую працювати: літературознавство, культурологія, арт-проекти, кураторство. І є письменницька робота. Але ще має пройти багато часу, щоб мати совість, можливість та нахабство сказати, що я письменник. Просто створюю оповідання, які можуть зачепити. І якщо читач проведе з інтересом певний час, то я вважатиму свою роботу виконаною. А якщо з цього будуть «побічні ефекти», то це ще краще.

Про що ваша перша книга «АмнезіЯ»?

— Це спроба розібратися у пам’яті: чому ми щось пам’ятаємо, а чому забуваємо. Вона стала основою для літературно-мистецького мультимедійного проекту «АмнезіЯ project: відкрита платформа». Підтримуючи ідею синтезу мистецтв, ми залучили музикантів та художників з усієї України, які до уривків тексту писали музику та картини. На офіційному сайті www.amnezia.in.ua можна побачити, що у нас вийшло.

А «Понтиїзм»? Чому було обрано саме тему понтів?

— Тема визначена часом. Спостерігаючи за соціальними феноменами, які присутні у сучасному світі, у мене родився концепт жорстокої релігії понтиїзму і віри в понти, яким поклоняється більшість людей і які змушені за це розплачуватися. Оскільки час написання це кінець 2011-го перша половина 2012-го, очікування Апокаліпсису, то у книзі він виражений у формі війни, що точиться на усіх рівнях: між людьми, між тваринами, усередині родини.

Поділіться, будь ласка, своїм досвідом: з якими проблемами може зіткнутися молодий письменник?

— Треба розуміти, що твоя писанина і ти нікому у цьому світі не треба. З цього необхідно починати. А далі йдуть спроби привернути до себе увагу. Тут є кілька варіантів. Зазвичай, це відбувається за допомогою наростання кількості публікацій, участі у різноманітних конкурсах. Або є інший спосіб — напряму звертатися у видавництво. Третій, особливо актуальний в останні роки — використання соціальних мереж і створення своєї аудиторії. Ти можеш бути письменником без жодної офіційно надрукованої книжки, але в тебе є паблік, який читають 10 000 людей кожного дня.

Кого ви можете назвати своїм учителем і хто із сучасних письменників вам подобається?

— Учителів я не буду називати. У даному випадку я належу до тих молодих і злих, які роблять вигляд, що вони з’являються на рівному місці. Щодо вподобань, то Сергія Жадана можу назвати письменником номер один. Є ще троє людей, які в найближчі роки будуть формувати обличчя української літератури. Це Тарас Антипович, Сашко Ушкалов і Таня Малярчук. Нью-йоркський онлайн-журнал світової літератури Words Without Borders, який присвятив ексклюзивну тему Україні, запропонував мені як гостьовому редакторові дібрати тексти, які я вважаю репрезентативними для такого експерименту. І я обрав саме їх.

Публікація на сайті “Афіша Одеси”