Перші рецензії на “Транзишн”

Ганна Улюра, Лівий Берег: Десять оповідань, чотири з яких мають сюжет, що ґрунтується на реальних подіях. Інші шість – це «відверта» фантастика, чистий «жанр», точніше: горор.  Знайти серед жахалок фактопрозу – це не тільки така собі промоційна квест-акція «Транзишну», то є принциповим способом читання нового збірника Михеда. Головна думка: межі реального; того, що ми вважаємо за реальне; нереального; того, що ми вважаємо ірреальним – вони розмиті. Маркувати вигадку і документ у книжці легко не буде. Єдиний ж бо стан, котрий реально претендує у Михеда на істинність і правдоподібність – це стан переходу між нереальним-ірреальним-реальним. Власне, це транзитність із назви. (Хоча взагалі-то транзишн з назви безпосередньо стосується операції зі зміни статі). А ще: це здатність людської свідомості швиденько обживати і одомашнювати порожні простори, поки в них не встигли оселитися почвари з підсвідомості. Коротше: це книжка про місця, де безперешкодно випасаються наші «таргани», причому колективні.

Тетяна Трофименко, Новинарня: Головний меседж оповідань Михеда — традиційний: всьо тлєн, перед очима письменника морок і самотність, «безлімітний консюмеризм і суспільство споживання накрилися міднимтазом.  Речі зробили нас рабами. Підкорили нашу волю. 3D-принтери друкують 3D-принтери для власного задоволення» і таке інше. Персонаж Михеда — також традиційний: сексуально стурбований лузер, який безуспішно намагається подолати свої комплекси і щось довести суспільству споживання, хоч воно вже нібито й накрилося.